Флейта: будова, звук і як грати

Знайомтеся: флейта

Флейта — дерев'яний духовий інструмент. Більшість флейт сьогодні металеві, але родину названо за тим, як вона звучить, а не за матеріалом: коливається стовп повітря всередині трубки.

У системі Горнбостеля — Закса (системі номерів для всіх інструментів світу) флейта має номер 421.121.12: відкрита поперечна флейта з отворами для пальців. Перша цифра 4 означає аерофон (звук створює повітря); наступні кроки звужують групу до інструментів, де повітря розтинається об край, а потім до поперечних флейт.

Найпоширеніша флейта — концертна флейта in C. Її довжина близько 67–68 см, а внутрішній діаметр трубки близько 19 мм. До її родини належать пікколо (на октаву вище), альтова флейта in G (на чисту кварту нижче) і басова флейта (на октаву нижче). Альтова флейта охоплює близько трьох октав, від G3 до G6. Басова флейта має трубку завдовжки близько 130 см. Ще більші контрабасові флейти звучать ще нижче.

Родина

Дерев'яні духові (родина флейт)

Класифікація

Аерофон; поперечна флейта (Горнбостель — Закс 421.121.12)

Звучний діапазон

Від C4 приблизно до C7 (B3 з коліном B)

Ключ

Скрипковий ключ

Транспозиція

Нетранспонувальний (звучить так, як записано)

Звичайний розмір

Довжина близько 67–68 см, канал близько 19 мм

З чого складається флейта

Флейта розбирається на три частини: голівку, корпус і коліно. Щоб скласти її, тримайте за трубки й вставляйте їх одну в одну. Ніколи не хапайтеся за клапани.

Клапани бувають двох видів. Закриті клапани («німецький» тип) — пласкі чашечки, які легко щільно закрити; зазвичай до них додається зміщений клапан G, що трохи виступає, щоб було зручно безіменному пальцю лівої руки. Відкриті клапани («французький» тип) — кільця з отвором посередині, як пончик. Закривати їх треба вміло, зате кінчики пальців відчувають, як тремтить повітря, і можна плавно ковзати між нотами.

Жоден вид не кращий просто так. Кожен має свої сильні сторони. Флейти роблять і з різних матеріалів. Срібляста флейта може бути посріблена, з нейзильберу або зі стерлінгового срібла (92,5 % срібла). Бувають флейти із золота 9, 14 і 18 карат, платинові флейти й дерев'яні — з гренаділу, дерева такого важкого, що воно тоне у воді. Флейта з 14-каратного золота важить близько 500 г, зі стерлінгового срібла — близько 440 г. Пікколо зазвичай роблять із гренаділу або композиту; металеві трапляються найрідше.

Деякі деталі розташовані всередині або позаду інструмента, де їх не видно на малюнку; номери показують приблизно, де вони.

12345678

1. 1
   Заглушка (коронка) crown

   Ковпачок на закритому кінці голівки. Не чіпайте його: якщо його повернути, може зсунутися рефлектор усередині.

2. 2
   Пробка й рефлектор cork & reflector

   Сховані поруч з амбушурним отвором, за 17 мм від його центру. Вони допомагають октавам строїти, особливо третій октаві.

3. 3
   Голівка head joint

   Частина, де народжується звук. Вона трохи звужується до кінця із заглушкою, а не є ідеальною трубкою.

4. 4
   Амбушурний отвір і губна пластина embouchure hole

   Нижня губа закриває приблизно нижню третину отвору, а повітря потрапляє на дальній край. Від форми зрізу отвору залежить, як флейта відчувається в грі.

5. 5
   Корпус body

   Середня частина, на якій більшість тонових отворів і клапанів.

6. 6
   Механіка клапанів (система Бема) keys

   Зв'язані клапани дають змогу одному пальцю закривати більше ніж один отвір. Механізм split E (розділене E) полегшує високе E.

7. 7
   Тонові отвори й подушечки tone holes & pads

   Кожен наступний відкритий отвір підвищує звук на півтон. Подушечки закривають отвори; після гри їх треба просушувати.

8. 8
   Коліно foot joint

   Остання частина, з клапанами для найнижчих нот. Коліно C сягає C4; коліно B додає B3.

Звідки береться звук

Якщо дмухнути поперек шийки порожньої пляшки, вийде нота, і флейта працює так само. Ваш струмінь повітря потрапляє на дальній край амбушурного отвору. Повітря, що коливається в трубці, виштовхує цей струмінь з отвору, потім втягує назад, знову і знову, як прапор, що лопоче на вітрі.

Флейта працює як блокфлейта. Різниця в тому, що в блокфлейти є нерухомий канал, який сам спрямовує повітря, а на флейті форму й напрямок струменя задають ваші губи. Тростини, яка б допомагала, немає, тому невелика зміна напрямку повітря сильно змінює звук.

Флейта відкрита назовні з обох кінців: біля амбушурного отвору й на дальньому кінці. Трубка, відкрита з обох кінців, може звучати цілою «драбинкою» нот із частотами у 2, 3, 4… рази вищими за найнижчу. Найдовша звукова хвиля, яка в ній уміщується, приблизно вдвічі довша за флейту. У кларнета, закритого з одного кінця, у нижньому регістрі, навпаки, сильніші непарні обертони. Строго кажучи, вузол тиску розташований трохи далі за кожен відкритий кінець, приблизно на 0,6 радіуса трубки; це називають кінцевою поправкою.

Висоту можна змінювати двома способами. Перший — відкрити отвір: це як укоротити трубку, і нота підвищується. На флейті Бема кожен наступний відкритий отвір підвищує звук на півтон. Другий — не рухати пальцями, а змінити те, як ви дмухаєте: швидше повітря, менший отвір між губами й менша відстань до краю змушують ноту перескочити на вищий резонанс. Тримаючи аплікатуру C4, можна зіграти C4, C5, G5, C6, E6, G6, A♯6 і C7 — як підніматися сходинками однієї драбини. Старі барокові й класичні флейти використовували й вилкову аплікатуру: закривали отвір нижче від першого відкритого.

Чому флейта не може підніматися безкінечно? Ряд відкритих отворів працює як сито. Низькі звуки відбиваються від відкритих отворів і залишаються в трубці, а дуже високі проходять повз них і біжать далі трубкою. У флейти Бема ця межа, частота зрізу, трохи вища за 2000 Гц. Вище від неї трубка гірше втримує звук, і резонанси слабшають.

Усередині голівки короткий об'єм повітря між пробкою й амбушурним отвором працює як маленька пружина. Пробка за 17 мм від центру отвору разом із голівкою, що трохи звужується, допомагає октавам строїти; Бем знайшов це методом спроб і помилок. Якщо грати тихо, флейта звучить майже як чиста синусоїда (найпростіший звук, без обертонів). Що гучніше вона звучить, то менше схожа на неї.

Спробуйте: дмухніть поперек шийки порожньої скляної пляшки й знайдіть кут, за якого виходить нота. Налийте трохи води, щоб повітря всередині стало менше, і дмухніть знову. Нота стала вищою? Менше повітря, що коливається, — вища нота. Відкритий тоновий отвір на флейті робить те саме: укорочує стовп повітря, що коливається.

Як грати

Флейти — єдина родина в духовому оркестрі, яку тримають упоперек. Сидіть рівно, розслабте плечі й лікті. Флейта лежить на основі вказівного пальця лівої руки, там, де він з'єднується з долонею; стежте, де розташовані великі пальці. Зап'ястки вигнуті, як літера C, і не нахиляйте голову до флейти праворуч. Деякі педагоги радять тримати руки трохи похило вниз, а не горизонтально.

Закрийте нижньою губою приблизно нижню третину амбушурного отвору, тримайте рот по центру й дмухайте на дальній край, ніби трохи всміхаєтеся. Повертайте голівку, доки звук не почне виходити легко. Початківці часто спершу займаються на самій голівці. Один педагог радить дмухати вниз, до колін, а не прямо впоперек.

Для високих нот робіть отвір між губами меншим, а повітря швидшим. Для низьких нот розкрийте губи ширше й сповільніть повітря. Якщо повернути голівку до себе, висота знижується, а від себе — підвищується, тому надто повернута до себе голівка зазвичай звучить нижче від строю.

Починайте кожну ноту язиком, ніби кажете «ту»: так виходить чіткіше, ніж «фу». Для дуже швидких нот флейтисти використовують подвійне стаккато (та-ка, те-ке, ту-ку) або потрійне стаккато (те-ке-те, та-ка-та). Фрулато — розкотисте «р» кінчиком язика або горлом, як під час полоскання, — змушує ноту деренчати.

Флейтисти особливо добре володіють флажолетами: низькою аплікатурою грають вищий натуральний обертон; його позначають маленьким кружечком над нотою. «Шепітні звуки» (whisper tones) грають ледь розтуленими губами й дуже м'яким повітрям, і окремі обертони звучать самі по собі; так можна сягнути C8 — найвищої ноти, яку може видати флейта. Мультифоніки за допомогою особливих аплікатур дають дві ноти чи більше одночасно. На флейті з відкритими клапанами можна повільно відкривати отвори й кільця й отримати плавне глісандо (ковзання); на закритих клапанах теж можна ковзати, але не так плавно.

• Довга нота без вібратоРівне повітря, тому висота й гучність не змінюються: прямий, чистий звук.
• ВібратоРухи діафрагми, горла й губ змушують ноту м'яко пульсувати. Послухайте спершу без вібрато, потім із ним; на флейті різниця особливо помітна.
• Атака язиком (стаккато)Торкніться язиком, ніби кажете «ту», і відразу відпустіть — вийдуть короткі, відокремлені одна від одної ноти.
• На октаву вищеМенший отвір між губами й швидше повітря піднімають звук у вищий регістр: від A4 до A5 рівно одна октава.

Діапазон і нотний запис

Ноти для флейти пишуть у скрипковому ключі, і флейта не транспонує: записана C4 звучить як C4, до першої октави.

Найнижча нота — C4. З коліном B додається ще B3, хоча високі ноти тоді відгукуються трохи важче. У нотах зазвичай піднімаються приблизно до C7, це близько трьох октав, а досвідчені музиканти можуть сягнути D7 і навіть вище.

Кожен регістр має своє забарвлення. Нижній регістр (B3–B4) може звучати темно й глухо. Середній регістр (C5–B5) м'який, легкий і світлий. Верхній регістр (C6–D7) блискучий і може ставати пронизливим. Найнижча октава має найбільше барв, але на дуже тихому звуці її погано чути здалеку.

Інші члени родини транспонують. Пікколо записують на октаву нижче, ніж вона звучить: записана D4 звучить як D5, а її звучний діапазон — D5–C8. Альтова флейта звучить на чисту кварту нижче від записаного: записана C4 звучить як G3.

Послухайте

• Найнижча нота, C4Нижня нота флейти з коліном C. Прислухайтеся до її темнішого, глухуватого звуку з невеликою кількістю обертонів.
• Середній регістр, A5М'який, легкий і світлий: середній регістр флейти.
• Верхній регістр, C7Майже біля верхньої межі звичайного діапазону. Блискучий, із легкою різкістю.
• Знизу вгоруОдна флейта у межах трьох октав. Послухайте, як забарвлення змінюється від темного до світлого.

Історія та родичі

Поперечні флейти дуже давні. До II століття до н. е. вони траплялися в Стародавній Греції та Етрурії, пізніше в Індії, Китаї та Японії. Китайська флейта ді сягає приблизно V століття до н. е., і музеї відносять її до тієї самої групи, що й західну флейту (421.121.12), хоча в багатьох ді є додатковий отвір, заклеєний тонкою плівкою. Приблизно до середини XVIII століття словом «флейта» в Європі часто називали блокфлейту; поперечну італійською називали flauto traverso — «флейта, яку тримають упоперек».

У XVI столітті флейти робили наборами — in D, in G та in C. Вони мали циліндричну трубку, один отвір для губ і отвори для пальців, а клапанів не було, тому можна було зіграти лише деякі півтони. Наприкінці XVII століття родина Оттетер зробила флейту з одним клапаном і конічним каналом. Уперше можна було зіграти майже будь-який півтон; сьогодні таку флейту називають бароковою.

1681 року флейта Оттетера (діапазон D4–G6) грала в оперному оркестрі Люллі — це перша поява флейти в такому оркестрі. Кванц (1697–1773) винайшов пристрій для підстроювання, пробував тонові отвори різної форми й розміру та додав іще один клапан. Приблизно до 1800 року флейта вже мала кілька клапанів, а коліно сягало C.

Великий перелом стався завдяки Теобальду Бему (1794–1881) з Мюнхена, синові ювеліра, який 1818 року став придворним музикантом у Мюнхені, а 1828 року відкрив майстерню флейт. 1832 року він зробив першу флейту, отвори якої були розташовані за законами акустики, а не так, як зручно пальцям; канал у неї був іще конічний, із клапанами й кільцевими клапанами. 1847 року він представив циліндричну трубку з параболічною голівкою, повстяними подушечками в чашечках клапанів і більшими отворами. Це, по суті, сучасна флейта, і вона здобула багато нагород, зокрема на Всесвітній виставці 1855 року в Парижі.

Пікколо походить від військової поперечної флейти XVII століття. Бетховен використав її для грози в Пасторальній симфонії (1808), а Верді — для блискавки в «Ріголетто» (1851).

1. бл. V ст. до н. е.
   Китайська флейта ді (за даними Britannica)
2. II ст. до н. е.
   Поперечні флейти в Стародавній Греції та Етрурії
3. XVI ст.
   Набори флейт in D, in G та in C: циліндрична трубка, сім отворів для пальців, без клапанів
4. Кінець XVII ст.
   Родина Оттетер: один клапан, конічний канал (барокова флейта)
5. 1681
   Флейта грає в оперному оркестрі Люллі — уперше в такому оркестрі
6. бл. 1800
   Кілька клапанів; коліно сягає C
7. 1808
   Пасторальна симфонія Бетховена: пікколо зображає грозу
8. 1832
   Перша флейта Бема з отворами, розташованими за законами акустики
9. 1847
   Циліндрична флейта Бема: по суті, сучасна флейта
10. 1851
    «Ріголетто» Верді: пікколо зображає блискавку
11. 1855
    Флейта Бема здобуває нагороду на Всесвітній виставці в Парижі

З чого почати і як доглядати

З'єднання флейти — це метал, що входить у метал, підігнаний із точністю до кількох тисячних міліметра. Ніколи не змащуйте їх корковим мастилом чи будь-якою олією: мастило збирає пил, який може пошкодити з'єднання, а в гіршому разі вони злипнуться. Якщо з'єднання стало тугим, протріть його тканиною зовні й зсередини; якщо воно все одно туге, попросіть подивитися в музичній крамниці.

Оскільки на флейті дмухають упоперек отвору, близько двох третин повітря йде повз інструмент, тому їй потрібно більше повітря, ніж навіть евфоніуму чи тубі. У флейтистів до того ж часто болить шия й бувають проблеми із зап'ястковим каналом, тож стежте за поставою. Займайтеся перед дзеркалом: трикутник вологи на губній пластині — ознака гарного звуку.

• Після гри протягніть марлю у вушко шомпола, закрийте нею металевий кінчик і протріть від вологи кожну трубку.
• Якщо подушечки вологі, покладіть чистильний папір між подушечкою й отвором і кілька разів злегка натисніть клапан; зсуньте папір і повторіть 2–3 рази, не даючи йому ковзати. Якщо подушечка прилипає, використовуйте пудровий папір.
• Протирайте флейту зовні обережно, не натискаючи на клапани. Срібло темніє, сполучаючись із сіркою з повітря; якщо темні плями не сходять полірувальною тканиною, спробуйте тканину для срібла. Щоденна гра теж допомагає від потемніння.
• Раз на тиждень чистьте під клапанами чистиком для тонових отворів. Раз на місяць перевіряйте, чи не ослабли гвинти (регулювання довірте майстерні), капніть крихітну краплю мастила для механіки туди, де рухаються клапани, кілька разів натисніть клапани й зітріть надлишки.
• Не повертайте заглушку й не тисніть сильно шомполом усередині голівки: рефлектор усередині може зсунутися, і флейта погано строїтиме. Якщо строїти раптом стало важко, вставте шомпол у голівку й перевірте, що риска на ньому розташована посередині амбушурного отвору; якщо ні, віддайте флейту в майстерню на регулювання.

Продовжуйте досліджувати

• Дерев'яні духові інструментиДерев'яні духові звучать завдяки повітрю, що вібрує всередині трубки. Дізнайтеся, як працюють флейти, тростини й отвори для пальців.
• КларнетОдна тростина відкривається й закривається, як крихітні дверцята, і повітря тремтить. Будова, стрибок на дуодециму, гра.
• СаксофонЛатунний, але дерев’яний духовий: як звучить тростина, чому октавний клапан дає октаву, як транспонують альт і тенор.