Фортепіано: як воно влаштоване, як звучить і як на ньому грати

Звук фортепіано народжують струни, але розгойдує їх ряд маленьких молоточків. Натисніть клавішу, і молоточок ударить по струні: натиснете м'яко — звук буде тихим, натиснете сильно — гучним і яскравим. На цій сторінці ви побачите, що сховано всередині фортепіано, і дізнаєтеся, як почати грати.

Перевірено 9 жовтня 2026 р.

Увімкніть JavaScript, щоб чути звуки й користуватися інструментами. Усе інше на сторінці працює і без нього.

У цьому уроці

Знайомтеся: фортепіано

Фортепіано — струнний інструмент із клавіатурою. Коли ви натискаєте клавішу, механіка (увесь набір важелів, що передає ваш рух молоточку) кидає обтягнутий повстю молоточок на металеві струни. Воно може звучати тихо або гучно залежно від того, як ви натискаєте, тому його назвали піанофорте: piano означає «тихо», forte — «гучно». У 1711 році Шипіоне Маффеї назвав його «клавесином із тихим і гучним звуком» — так уперше з'явилася майбутня назва.

Звук народжують струни, тому фортепіано належить до струнних. Але по струнах б'ють молоточки, як на цимбалах, тож воно трохи схоже й на ударний інструмент. У систематиці Горнбостеля — Закса воно стоїть серед цитр у групі хордофонів: струни, по яких б'ють молоточками, з клавіатурою.

Є два головні види. У рояля струни натягнуті паралельно підлозі, а його довжина — приблизно від 1,5 м до трохи більше ніж 2,7 м; у піаніно струни стоять вертикально, щоб заощадити місце. Сучасне фортепіано має 88 клавіш: 52 білі й 36 чорних, близько 7¼ октави.

Родина: Клавішний інструмент (і водночас струнний)
Класифікація: Хордофон, тип цитри, струни вдаряють молоточками, з клавіатурою (H–S 314.122-4-8)
Звучний діапазон: Від A0 до C8 (88 клавіш)
Ключі: Фортепіанна система з двох нотних станів (скрипковий + басовий ключ)
Транспозиція: Нетранспонувальний (звучить так, як записано)
Звичайні розміри: Рояль — близько 1,5–2,7+ м завдовжки; піаніно бувають різної висоти: спінет, консоль і студійне

З чого складається фортепіано

У фортепіано понад десять тисяч деталей, і більшість із них — у механіці. Список нижче йде шляхом звуку: від вашого пальця до молоточка, а потім до струн і деки.

Усі струни разом тягнуть раму із силою приблизно 20 тонн (джерела називають від 18 до 30 тонн, залежно від інструмента). Кожна струна натягнута із силою приблизно 80–90 кг. Ось чому фортепіано потрібна чавунна рама.

Візьмімо Steinway Model D — поширений концертний рояль: довжина 274 см, ширина 156 см, вага 483 кг. Його корпус (обичайка) — це 17 шарів твердого клена, зігнутих разом в одну деталь (патент Steinway 1878 року). Клавіші зроблено з європейської ялини, найдовша — 62,2 см; дека — із ситхинської ялини, завтовшки 9 мм посередині й 6 мм по краях; молоточки — вовняна повсть на основі з граба.

Деякі деталі розташовані всередині або позаду інструмента, і на малюнку їх не видно; їхні номери показують приблизно, де вони є.

Звідки береться звук

Натисніть клавішу, і молоточок ударить по струні. Але одна струна звучить дуже тихо, як одна натягнута гумка. Один її кінець спирається на штег, приклеєний до деки, тому коливання переходять у велику дошку, а дошка штовхає повітря. Це як покласти телефон у порожню миску: миска теж тремтить, і звук стає гучнішим.

Найхитріше у фортепіано те, що молоточок одразу після удару відскакує від струни й не лежить на ній, не глушить звук. Це механізм звільнення — трохи схоже на те, як ви торкаєтеся гарячої пательні й одразу відсмикуєте палець.

Кожна клавіша має свої струни з незмінною висотою звуку, тому ви вибираєте клавішу, а не змінюєте довжину струни пальцем, як на скрипці. Що коротша, тонша й сильніше натягнута струна, то вища нота. Басові струни обвиті міддю, щоб стати важчими, — ніби на скакалку намотали товсту пряжу, щоб вона крутилася повільніше. Так вони звучать низько, не будучи величезної довжини.

Посередині й угорі кожна клавіша має 3 струни, що звучать разом; нижче їх стає 2, а найнижчі ноти мають лише 1. Віддаючи енергію деці, струна спочатку віддає багато й швидко, а потім набагато повільніше. Тому звук фортепіано спершу швидко згасає, а потім ще довго тихо тягнеться — як камінь, кинутий у воду: спочатку великий сплеск, потім повільні кола.

Молоточок б'є по струні приблизно на 1/7 її довжини (у різних регістрах по-різному), і це послаблює 7-му гармоніку (7-й звук натурального звукоряду), яка не ладнає з іншими нотами. Струни фортепіано товсті й жорсткі — як сталева лінійка, яку зігнути важче, ніж гумку, — тому їхні верхні обертони звучать трохи вище; через це настроювачі трохи розтягують увесь стрій. Наскільки розтягнуто стрій по всьому діапазону, залежить від інструмента: близько 45 центів на Steinway Model M і 60 центів на Model D (1 цент — це сота частина півтону).

Вовняна повсть молоточка особлива: від легкого дотику вона м'яка, а що сильніше її стискають, то вона твердіша, як губка. Тому, коли ви граєте м'яко, звук оксамитовий, а коли сильно — не просто гучніший, а яскравіший і різкіший за характером.

Щойно палець відпускає клавішу, повсть демпфера притискається до струни, і звук припиняється — як якщо покласти руку на гойдалку, що розгойдується. Струни, на яких ви не грали, теж трохи звучать разом з іншими. Цей симпатичний резонанс надає акустичному фортепіано багатого звучання.

Спробуйте: на акустичному фортепіано натисніть і тримайте праву педаль (вона піднімає всі демпфери зі струн), голосно проспівайте «а-а-а» в бік струн, а потім різко замовкніть. Прислухайтеся: струни відповідають тією нотою, яку ви проспівали. Це і є симпатичний резонанс.

Як грати

Поставте банкетку навпроти середини клавіатури, обличчям до інструмента, і сядьте на її передню половину. Обидві ступні стоять на підлозі всією підошвою, плечі й руки розслаблені, спина пряма. Підберіть висоту так, щоб лікті були приблизно на рівні клавіш; відстань правильна, коли кулак витягнутої вперед руки якраз торкається кришки клавіатури.

Тримайте руку так, ніби обережно тримаєте яйце, або як природно вигинається рука, вільно опущена вздовж тіла. Пальці позначають цифрами: великий — 1, вказівний — 2, середній — 3, безіменний — 4, мізинець — 5. Кисть, зап'ясток і передпліччя — одне ціле; нехай вага передпліччя опускається в клавіші, тоді пальцям не треба сильно тиснути.

Низькі ноти ліворуч, високі праворуч. Чорні клавіші йдуть групами по 2 і по 3: білі клавіші навколо групи з 2 — це C, D і E, а навколо групи з 3 — F, G, A і B. Висоту звуків у фортепіано вже задано; ви вирішуєте, яку клавішу натиснути, з якою силою і як швидко її відпустити, і все це створює виразність.

Щоб зіграти гаму C мажор правою рукою, зіграйте C, D, E пальцями 1-2-3, потім підведіть великий палець під долоню на F і зіграйте 1-2-3-4-5 до наступного C; униз 3-й палець переноситься через великий. Ліва рука грає навпаки: 5-4-3-2-1, потім 3-2-1. У гамах великий палець не ставлять на чорні клавіші.

Права педаль — демпферна: вона піднімає всі демпфери, і ноти звучать далі після того, як ви відпустили клавіші. Якщо вміло нею користуватися, звук стає повнішим і гучнішим; якщо тримати її задовго, гармонії змішуються в кашу. Під час зміни акордів користуйтеся запізнювальною педаллю: спочатку зіграйте нові ноти, потім відпустіть педаль і знову натисніть її («зіграв — угору — униз»). П'ята лишається на підлозі, натискайте передньою частиною стопи, а не піднімайте всю ногу.

Ліва педаль — una corda («одна струна»). На роялі вона зсуває всю механіку вбік, і молоточки вдаряють по меншій кількості струн, тому звук стає тихішим і м'якшим; на піаніно вона наближає молоточки до струн. Середня педаль рояля — состенуто: вона залишає звучати тільки ті клавіші, які ви вже тримали в момент натискання; нею користуються найрідше з трьох. У піаніно середня педаль зазвичай модератор: вона опускає смужку повсті між молоточками й струнами.

Стаккато — це короткі, уривчасті ноти; трель — якомога швидше чергування двох нот. На роялі молоточок повертається під власною вагою, тому одну клавішу можна повторити понад десять разів на секунду; на піаніно молоточок повертає пружина, приблизно 7 разів на секунду.

Часті помилки початківців: занизька банкетка; кінчик пальця (суглоб одразу над нігтем), що прогинається назад, особливо у вказівного й безіменного; вивернутий зап'ясток; а від хвилювання — тупання по педалі.

C D E пальцями 1-2-3, великий палець підводиться під долоню на F, потім 1-2-3-4-5 до наступного C. Слухайте, щоб підкладання великого пальця звучало так само рівно, як усі інші ноти.
Від верхнього C зіграйте 5-4-3-2-1 униз до F, потім 3-й палець переноситься через великий на E, D і C.
Зіграйте ноти акорду C (C, E, G) по одній знизу вгору, ніби перебираєте струни арфи. Рука розкривається ширше, ніж для акорду.

Діапазон і нотний запис

Музику для фортепіано записують у фортепіанній системі: угорі нотний стан зі скрипковим ключем, унизу — з басовим. Початківці зазвичай читають скрипковий ключ правою рукою, а басовий — лівою. Середня C (C4) розташована між двома станами; її можна записати трохи вище басового стану або трохи нижче скрипкового.

88 клавіш ідуть від найнижчої ноти A0 (27,5 коливання на секунду) до найвищої C8 (близько 4186 на секунду). Нота A над середньою C, A4, — стандартна нота для налаштування: 440 коливань на секунду.

Фортепіано — не транспонувальний інструмент: записана C4 і звучить як C4. В уроці про транспонування нота, яку грає фортепіано, вважається «концертним строєм», з яким порівнюють інші інструменти. Бувають і більші фортепіано: одна модель Bösendorfer має 97 клавіш, на 9 більше внизу, до C0. Ці додаткові струни потрібні здебільшого для резонансу, і на них майже ніколи не грають.

До першої октави (C4) можна записати одразу під скрипковим нотоносцем або одразу над басовим.

A0 – C8

Послухайте

A0, C2, C4, C6, C8. Низькі ноти глибокі й звучать довго; що вище, то звук коротший і яскравіший і то швидше він згасає.
C4 розташована посередині фортепіанної системи; A4 — нота для налаштування, 440 Гц.
Спочатку група з 2 чорних клавіш, потім група з 3.
Від C1 до C8. Кожен крок угору — октава: та сама нота, тільки вища.

Історія та родичі

Ще до фортепіано існували клавішні струнні інструменти. Клавікорд з'явився в XIV столітті; у ньому маленький латунний штифт притискається до струни знизу, і звучить він так тихо, що вже за метр-два його майже не чути. Клавесин з'явився в Італії близько 1500 року; він щипає струни, і його гучність майже не змінюється, як би ви не натискали. Цимбали, по струнах яких б'ють маленькими молоточками, теж вважають одним із предків фортепіано.

Близько 1700 року у Флоренції Бартоломео Крістофорі (1655–1731), який доглядав інструменти родини Медічі, збудував новий інструмент із молоточками й демпферами. Його механізм звільнення давав молоточку відскакувати одразу після удару, а струни були товщі й сильніше натягнуті, ніж у клавесина. Найстаріше збережене фортепіано він зробив у 1720 році; воно має 54 клавіші, і тепер зберігається в Метрополітен-музеї.

Фортепіано швидко поширилося в Німеччині та Англії. Й. С. Бах спершу вважав фортепіано Ґотфріда Зільбермана занадто тугими й слабкими у верхньому регістрі, але згодом похвалив їх. У Відні механіка Йоганна Андреаса Штайна була дзвінкою й чутливою, і Моцарт її дуже любив; у Лондоні в 1770–1780-х роках Бродвуд та інші майстри розвинули міцнішу англійську механіку.

У XIX столітті фортепіано стали більшими й гучнішими. Француз Себастьєн Ерар винайшов механіку з подвійною репетицією, яка дає змогу швидко повторювати ноту на одній клавіші: перший патент — у 1808 році, а вдосконалений варіант запатентовано в 1821 році на ім'я його небожа П'єра Ерара. Роялі й досі використовують цю ідею. Чавунні рами замінили дерев'яні конструкції, повстяні молоточки — шкіряні, а в 1850-х роках фірма Steinway & Sons, заснована Генрі Енгельгардом Стейнвеєм у 1853 році на Мангеттені в Нью-Йорку, поєднала в роялі перехресне розташування струн (басові струни йдуть навскіс над дискантовими) із суцільною чавунною рамою; згодом ці рішення перейняли майстри в усьому світі. Діапазон зріс із 5 октав (61 клавіша) наприкінці XVIII століття до 88 клавіш: такі інструменти почали з'являтися наприкінці 1860-х років, а близько 1900 року стали стандартом.

До родини фортепіано належать ранній хаммерклавір, столове фортепіано, рояль, піаніно, «фортепіано-жирафа» (раннє вертикальне фортепіано — як рояль, поставлений на торець хвостом угору), а також сучасні цифрові й «тихі» (silent) фортепіано. Близько 1860 року піаніно майже повністю витіснило столове фортепіано як звичайний домашній інструмент.

XIV століття
З'являється клавікорд
бл. 1500
В Італії з'являється клавесин
бл. 1700
Крістофорі будує у Флоренції перші фортепіано
1720
Найстаріше збережене фортепіано (Крістофорі, 54 клавіші)
1732
Лодовіко Джустіні видає 12 сонат — найранішу відому музику, написану й видану для фортепіано
1800
Джон Айзек Гокінс створює перше вдале невелике піаніно
1808
Перший патент на подвійну репетицію Себастьєна Ерара (вдосконалений варіант запатентував його небіж П'єр у 1821 році)
1825
Алфеус Бебкок у Бостоні робить першу суцільну чавунну раму (для столового фортепіано)
1826
Жан-Анрі Пап у Парижі патентує молоточки, обтягнуті повстю
1853
Генрі Енгельгард Стейнвей засновує Steinway & Sons на Мангеттені в Нью-Йорку
1850-ті
Steinway поєднує в роялі перехресні струни й суцільну чавунну раму
1862
Клод Монталь у Парижі винаходить педаль состенуто
1868
Перший 88-клавішний рояль Steinway (тепер у Метрополітен-музеї)
1878
Steinway патентує суцільну гнуту обичайку

З чого почати і як доглядати

Звук акустичного фортепіано змінюється від вашого дотику, а його струни багато резонують, але його треба налаштовувати, воно займає місце й важить близько 180–450 кг. Цифрове фортепіано легке, має регулятор гучності, його не треба налаштовувати, і на ньому можна грати в навушниках, але клавіатура й звук дуже різняться в різних марок і моделей. Гільдія фортепіанних техніків (Piano Technicians Guild, PTG) радить спробувати обидва варіанти, перш ніж вирішувати, і зазначає, що деяких навичок можна навчитися лише на акустичному фортепіано.

У порівняльній таблиці PTG сказано, що цифрові фортепіано мають від 61 до 88 клавіш, не завжди повнорозмірних, і що лише кращі моделі мають зважену клавіатуру (клавіші з вагою, як у справжнього фортепіано) і педалі. Це варто перевірити; звичайні синтезатори зваженої клавіатури не мають. Перш ніж купувати вживане акустичне фортепіано, попросіть кваліфікованого фортепіанного майстра його перевірити: «безкоштовний або дешевий» інструмент може зрештою виявитися найдорожчим, якщо його доведеться відновлювати.

Фортепіано потроху розстроюється, навіть якщо на ньому ніхто не грає: кожна туго натягнута струна поступово витягується, найбільше — у перший рік у нового інструмента. Yamaha радить налаштовувати його щонайменше раз на рік, а в перший рік — двічі; PTG пише, що більшість виробників рекомендують три-чотири налаштування в перший рік і щонайменше два на рік потім. Як часто насправді, залежить від того, скільки ви граєте, і від клімату.

Зміни вологості теж збивають стрій. Коли волого, дека вигинається вгору й сильніше притискає штег до струн, і стрій підвищується; коли сухо, дека стискається, і стрій знижується. В обох випадках найбільше змінюється середина клавіатури. Різкі зміни можуть навіть спричинити тріщини в дереві й послабити клей — трохи схоже на дерев'яні двері, які заїдає в сезон дощів.

Тримайте інструмент там, де температура й вологість сталі: PTG радить близько 20 °C і 42% відносної вологості та особливо наголошує, що вологість має бути стабільною.
Ставте його подалі від батарей і кондиціонерів, печей, дверей і вікон, і не на прямому сонці.
Витирайте пил м'якою тканиною; для клавіш візьміть окрему тканину й протирайте їх від дальнього краю до себе, а не з боку в бік.
Якщо клавіші забруднилися, протріть їх добре викрученою тканиною з розведеним м'яким мийним засобом. Ніколи не використовуйте спирт (від нього можуть з'явитися тріщини) або хімічні вологі серветки, не призначені для фортепіано.
Мийте руки перед грою.
Піаніно віддає багато звуку назад: не ставте його до зовнішньої стіни, а килими й щільні штори допомагають, щоб звук менше доходив до сусідів.
Якщо одна нота звучить як дві різні ноти або під час гучної гри щось деренчить, попросіть фортепіанного майстра оглянути інструмент.

Звук фортепіано: Salamander Grand Piano, автор Alexander Holm (ліцензія CC BY 3.0).